Соціально-економічний протест у Києві: огляд

Тарас Саламанюк

Соціально-економічна тематика завжди була найчастішим приводом для протестів як у Києві 1, так і в Україні загалом. Звісно, це може бути складно осягнути після збурень Майдану з усіма його правими ідеологічними випадами. Але такими є факти, які демонструє нам статистика моніторингу протестів, репресій та поступок Центру соціальних і трудових досліджень. Зокрема, в Києві у 2011 році моніторинг зафіксував щонайменше 203 соціально-економічних протестів, у 2012 — 267, а в 2013 — 304 2. І це не просто цифри, а випадки, коли люди потенційно готові підтримати лівий політичний порядок дня. Однак більшість із них відбуваються без будь-якої організаційної підтримки, полишені самі на себе зі своїми проблемами та стихійним їм опором.

Усе це у великій мірі спростовує популярні серед «нових лівих» тези про відсутність соціальної бази для них у столиці, нібито повністю зайнятій правими, а також розмови про необхідність спершу виплекати серед пригноблених мас самоорганізацію. Як і, зрештою, заперечує доцільність покірного влиття в національно-ліберальний рух. Натомість такі значущі показники соціально-економічних протестів підкреслюють необхідність розглянути їх уважніше. Адже вони і є тією лівою політичною нивою — зараз занехаяною, але рясно врожайною, якщо нею належно зайнятися.

Такий детальний розгляд я і пропоную тут, у тематичній серії про соціально-економічний протест у Києві. У цій, першій статті, на основі даних моніторингу протестів ЦСТД за 2011—2013 роки 3 буде поданий загальний вимір «соціалки» по Києву й Україні. Тут ми виходитимемо з таких основних характеристик як кількість, теми, тактики, чисельність протестів та реакції на них, під кінець спробувавши підсумувати ситуацію, що склалась із соціально-економічним протестом у столиці. Далі ж, у наступних статтях, пройдемося по діячах цих протестів — аполітичних неформальних ініціативах, партіях та ультраправих, профспілках та «нових лівих», — а під кінець зробимо спробу виробити певні висновки з протестів кожного з цих діячів. Нарешті, ми розглянемо найперспективніші протестні теми — зокрема право на житло й охорону здоров’я, а також опір рейдерству. Але повернімося зараз до загального огляду.

Кількість соціально-економічних протестів

Огляд протестів не випадково починається саме з їхньої кількості. Адже вона не лише слугує наочним свідченням їх ваги у тих чи інших статистичних рейтингах, а й виказує поширеність проблем, а також інтенсивність боротьби проти них. В контексті ж нашої теми йдеться перш за все про соціально-економічну проблематику та інтенсивність пов’язаної з нею боротьби в Києві.

Отже, всього за останні три роки в столиці відбулися щонайменше 774 протести на відповідну проблематику. Щоб зрозуміти, багато це чи мало, звернімося до аналогічних загальноукраїнських показників. В цілому моніторинг ЦСТД зафіксував не менш ніж 4982 таких протестів за 2011—2013 роки. Тобто це немаленька частка — близько 16%, — що практично в два рази перевищує питому вагу Києва в населенні України. Однак потрібно примітити й іншу особливість. Попри загальне кількісне наростання (з 203 протестів у 2011 до 304 у 2013), відносна частка соціально-економічних протестів за 3 роки спадала, при чому в Києві навіть швидше, ніж по всій Україні.

Це зовсім не випадковість. Адже з 2011 року (після вчительської кампанії та виступів «чорнобильців» і «афганців») практично не відбувалося ніяких масових всеукраїнських протестних кампаній на соціально-економічну проблематику. Додамо сюди ще й столичний статус Києва, який приманює потужні мобілізації протестувальників зі всієї країни, — і отримаємо цілком резонне підтвердження низьких часток соціально-економічних протестів тут. Виходить, що масові протестні збурення останніх років не так виражають, як сублімують «соціалку». Ця тема є безперечним лідером за інтенсивністю локальної боротьби, але при масових протестних компаніях її здебільшого переводять на мову політичних та ідеологічних ідентичностей 4.

Таблиця 1. Кількість  протестів, які піднімали соціально-економічні питання, в цілому та їх співвідношення в Києві й Україні по роках

Київ

Україна

Протести

Показники

Протести

Показники

2011

Соціально-економічний протест

203

Соціально-економічний протест

1374

Всі протести

406

Всі протести

2277

Частка соціально-економічного

50%

Частка соціально-економічного

60%

2012

Соціально-економічний протест

267

Соціально-економічний протест

1546

Всі протести

638

Всі протести

3636

Частка соціально-економічного

42%

Частка соціально-економічного

43%

2013

Соціально-економічний протест

304

Соціально-економічний протест

2062

Всі протести

805

Всі протести

4822

Частка соціально-економічного

38%

Частка соціально-економічного

43%

Всього

Соціально-економічний протест

774

Соціально-економічний протест

4983

Всі протести

1849

Всі протести

10736

Частка соціально-економічного

42%

Частка соціально-економічного

46%

Теми соціально-економічних протестів

В контексті гаданої сублімації соціально-економічного протесту цікаво розглянути, які теми найчастіше в ньому зустрічаються, а які, навпаки, ігноруються.

Загалом, найпоширенішими є антизабудовні виступи — щонайменше 237 протестів. Три роки поспіль ця тема очолює столичний «хіт-парад», невпинно спричиняючи найбільшу кількість протестних подій. Разом із протестами щодо права на житло, які не так яскраво, але теж упевнено спричиняють близько 10 протестів щороку, тема забудов характеризується прикметною відтворюваністю серед «соціалки» Києва. Інші ж популярні теми завдячують певним тимчасовим факторам, що зумовили їхні сплески. Серед цих чинників може бути тимчасовий розквіт певних політичних груп — як-от Femen у випадку протестів за права жінок або профспілки «Пряма дія» у випадку протестів по освіті. Або ж такими факторами ставали всеукраїнські протестні реакції на непопулярні урядові реформи — наприклад, сплеск протестів щодо соціальних виплат у 2011 відображає  кампанію протестів ліквідаторів аварії на ЧАЕС. В усякому разі, можна констатувати, що в 2013 році до вже звичного ядра містобудівних проблем додалася низка нових і важливих тем. Зокрема, тема охорони здоров’я (+10 протестів відносно середніх показників минулих років), фінансових афер (+14), комунальних послуг (+18), прав робітників (+19) і особливо затримки зарплати (+23). Збільшення кількості протестів на такі теми яскраво демонструє деградацію соціально-економічної інфраструктури столиці. Схоже, що в 2014, зважаючи на поточні політичні тенденції неоліберальних реформ «затягування пасків», протести на цю тему не мають особливих причин спадати.

Таблиця 2. Найпоширеніші теми соціально-економічних протестів у Києві.

Тема\Рік

2011

2012

2013

Підсумок

Конфлікти навколо забудов

48

93

96

237

Соціальні виплати

34

17

15

66

Права робітників

12

12

31

55

Права дрібного бізнесу

14

28

12

54

Освіта

18

10

11

39

Права жінок

15

16

7

38

Фінансові афери і неповернення вкладень

6

10

22

38

Проти рейдерства

7

12

17

36

Довкілля

6

19

11

36

Охорона здоров’я

8

7

17

32

Право на житло

10

8

13

31

Комунальні послуги

6

2

22

30

Права тварин

3

15

11

29

Затримка зарплати

1

2

25

28

Конфлікти щодо землі

4

13

8

25

Проти закриття підприємств

4

0

19

23

За права ЛГБТ

6

4

11

21

Узагальнені вимоги добробуту

10

3

7

20

Приватизація

10

3

3

16

Правила дорожнього руху (зокрема загибель у ДТП)

1

5

10

16

Підняття зарплати

11

2

1

14

Реакції: репресії та поступки

Важливо підмітити й реакції на протести за останні роки по Києву (позитивні чи негативні) — тобто поступки чи репресії. Звернімо увагу на середні показники. В Києві, як і в Україні, вони вигідно вирізняються для соціально-економічних протестів: порівняно з середніми значеннями для всіх протестів, поступок на соціально-економічні протести вдвічі більше, а репресій — вдвічі менше. Крім того, поступки на «соціалку» в столиці трапляються дещо частіше, ніж по Україні загалом — в середньому 9 поступок на 100 протестів порівняно з 8 по Україні.

Зважаючи на все це, можна було би проголосити соціально-економічні протести в Києві досить успішною цариною, якби не непропорційно високі показники репресій. А їх припадає близько 26 на 100 протестів. Звісно, це навіть нижче середнього співвідношення репресій до протестів у Києві — 33 репресії на 100 протестів (тобто кожен третій протест був репресований!), а за 2013 рік і того більше — 38 на 100. Однак загальноукраїнські показники репресій у відповідь на соціально-економічні протести вдвічі менші, ніж у Києві, — 13 репресій на 100 протестів.

Виправданням тут могла би слугувати гіпотеза про «загострення боротьби». Мовляв, із «загостренням» боротьби (тобто зростанням фактичної кількості протестів по «соціалці»), природно, частішають репресії — але й поступки також. Тож у столиці, де протести сконцентровані найбільше з поміж решти регіонів, і маємо таку ситуацію. Звісно, в цьому є певний резон, особливо в тематичному вимірі. Так, хітова столична тема забудов є водночас і найбільш репресованою, і найбільш поступливою (див. табл. 3.3). Те саме стосується і протестів за права дрібного бізнесу чи соціальні виплати. Але логіка цього виправдання розлітається на друзки, якщо поглянути на співвідношення між поступками і репресіями в нібито «загостреному» Києві і в куцій у протестних планах решті регіонів. Згідно з цією гіпотезою, ми мали би бачити приблизно рівне співвідношення. Натомість тоді як у столиці на 100 репресій припадає лише 35 поступок, у «провінції» їх аж 72, тобто в два рази більше.

Київ виявляється найбільш репресивним регіоном для соціально-економічних протестів (як і для всіх протестів у середньому). Вочевидь, найпростішим поясненням цього була би вказівка на специфічний тематичний підбір «соціалки» Києва, на який, мовляв, припадає суттєво більше репресій при меншій кількості поступок. Так, у регіонах репресії та поступки у відповідь на антизабудовні протести практично рівні (порівняно зі співвідношенням 4 до 1 в столиці). Крім того, там яскраво виділяються інші надпоступливі простестні теми: комунальні послуги (43 репресії до 37 поступок), земля (33 до 29) і затримка зарплат (32 до 68). Всього цього у Києві немає. Однак скидання всієї вини лиш на невдалу тематику було би цілком помилково, адже говорило би більше про цапа-відбувайла, ніж про реальні структурні причини протестних невдач. В пошуках цих причин краще звернутися до ще одного аспекту протесту — його тактики.

Таблиця 3.1. Репресії у відповідь на соціально-економічні та на решту протестів по Києву й Україні

Київ

Україна

Репресії

Кількість

На 100 протестів

Репресії

Кількість

На 100 протестів

2011

Соціально-економічні репресії

53

26

Соціально-економічні репресії

187

14

Всього репресій

105

26

Всього репресій

429

19

2012

Соціально-економічні репресії

83

31

Соціально-економічні репресії

227

15

Всього репресій

205

32

Всього репресій

650

18

2013

Соціально-економічні репресії

67

22

Соціально-економічні репресії

236

11

Всього репресій

304

38

Всього репресій

986

20

Всього

Соціально-економічні репресії

203

26

Соціально-економічні репресії

650

13

Всього репресій

614

33

Всього репресій

2065

19

Таблиця 3.2. Поступки у відповідь на соціально-економічні та на решту протестів по Києву й Україні

Київ

Україна

Поступки

Кількість

На 100 протестів

Поступки

Кількість

На 100 протестів

2011

Соціально-економічні поступки

31

15

Соціально-економічні поступки

116

8

Всього поступок

36

9

Всього поступок

138

6

2012

Соціально-економічні поступки

24

9

Соціально-економічні поступки

134

9

Всього поступок

36

6

Всього поступок

199

5

2013

Соціально-економічні поступки

17

6

Соціально-економічні поступки

148

7

Всього поступок

35

4

Всього поступок

242

5

Всього

Соціально-економічні поступки

72

9

Соціально-економічні поступки

398

8

Всього поступок

107

6

Всього поступок

579

5

Таблиця 3.3. Соціально-економічні теми в Києві, що спричинили найбільше репресій чи поступок

Тема протестів

К-ть репресій

Тема протестів

К-ть поступок

1. Конфлікти щодо забудов

83

1. Конфлікти щодо забудов

25

2. Права жінок

23

2. Права дрібного бізнесу

8

3. Права дрібного бізнесу

22

2. Права тварин

8

4. Соціальні виплати

21

3. Соціальні виплати

7

5. Податки

11

4. Довкілля

6

6. Освіта

9

5. Освіта

5

Тактики протесту

Загалом моніторинг ЦСТД вирізняє 3 типи тактик протесту:

  1. Конвенційні — відомі й загальноприйняті форми протесту, які не чинять безпосереднього тиску на цілі протесту (наприклад, пікети, мітинги, демонстрації, перформанси).

  2. Конфронтаційні — протестні дії, що передбачають безпосередній тиск на цілі протесту («пряма дія»), але не супроводжуються завдаванням безпосередньої шкоди людям або майну (наприклад, блокування, перекривання руху, страйк, голодування).

  3. Насильницькі — протестні дії із завдаванням (або погрозою завдавання) безпосередньої шкоди людям або майну (наприклад, побиття або вандалізм).

Так от, саме остання, насильницька тактика в Києві виявляється непропорційно представлена серед протестів по «соціалці», займаючи аж 8% — при 3% загальноукраїнського показника. Звісно, йдеться лише про невелику різницю, але саме вона і становить одну з можливих причин такої високої негативної реакції на «соціалку» в Києві. Спробуймо розглянути, чому.

Як свідчить статистика 5, конвенційні тактики в цілому можна назвати нерезультативними, позаяк вони куці на реакції — як позитивні, так і негативні. Натомість конфронтації найчастіше закінчуються поступками, тоді як насильство — репресіями 6. Саме розподіл тактик протестів на користь насильства ми і спостерігаємо в «соціалці» Києва. Більше того, протягом трьох років пропорція насильницьких тактик тільки зростала. Тож у 2013 частка насильства зросла порівняно з 2011 у два рази (з 5% до 10%), а абсолютна кількість — у три (з щонайменше 10 до 30 зафіксованих протестів). Як результат, насильницькі протести виявилися причиною близько третини з усіх негативних  реакцій на соціально-економічні протести у столиці. А в піковому для насильницьких протестів 2013 році вони спричинили ще більшу частку негативних реакцій — понад половину (39 з 68 репресій).

Та найяскравіше ця залежність проступає в окремих насильницьких темах «соціалки» Києва, зокрема в антизабудовах 2013 року (чим і пояснюється у великій мірі їхня провальна результативність): на протести з використанням насильницьких тактик, яких четвертина, тут припадають майже всі репресії (35 з 40). І навпаки, для значно успішніших антизабудовних протестів поза столицею частка насильства у два рази менша, тоді як частка конфронтацій залишається високою — близько 25%. Понад те, якщо приглянутися уважніше до успішних протестних тем «соціалки», якими вирізняється провінція (щодо затримки зарлат, комунальних послуг чи землі), то можна помітити, що вони відзначаються ще нижчими частками насильства (всього 1-2%!) і стабільно високими частками конфронтацій (від 20% до 34%).

Врешті, самі соціально-економічні протести загалом більш конфронтаційні за решту тематик: по Києву частка протестів із використанням конфронтаційної тактики вища на 5 відсоткових пунктів порівняно з іншими протестами, по Україні — на 7 відсоткових пунктів. Тож не дивно, що «соціалка» вирізняється вищою успішністю.

Таким чином, далеко не безпричинно можна пов’язувати (не)успішність протестів з їхніми тактиками. Як бачимо, насильство спричиняє репресії, а конфронтації — поступки. Однак було би досить наївно пояснювати успіх протестів тільки цим. Тому важливо розглянути й інші його можливі фактори.

Таблиця 4.1. Тактики соціально-економічних протестів у Києві й Україні

Київ

Україна

Тактики

Кількість

Частка, %

Тактики

Кількість

Частка, %

Конвенційні

559

72

Конвенційні

3769

76

Конфронтаційні

152

20

Конфронтаційні

1040

21

Насильницькі

63

8

Насильницькі

173

3

Разом

774

100%

Разом

4982

100%

Таблиця 4.2. Тактики соціально-економічних протестів у Києві по роках

Тактики\Роки

Кількість, 2011

Частка, 2011

Кількість, 2012

Частка, 2012

Кількість, 2013

Частка, 2013

Конвенційні

155

76%

197

74%

207

68%

Конфронтаційні

38

19%

47

18%

67

22%

Насильницькі

10

5%

23

9%

30

10%

Разом

203

100%

267

100%

304

100%

Чисельність учасників протестів

Ще однією помітною закономірністю, з якою може бути пов’язана успішність протестів, є їхня чисельність 7. Найхарактернішим для столичних соціально-економічних протестів є розмір у межах від 10 до 100 учасників. Саме такого типу виступи відбувалися у більшості випадків (53%). Разом із тим, так було далеко не завжди. У 2011 році в Києві такого розміру протестів по «соціалці» відбулося лише 41%, зате трохи більше третини становили протести від 100 до 1000. В наступних роках соціально-економічний протест ніби кількісно й наростав, але якщо глянути уважно на дані по чисельності, виявиться, що це відбувалося завдяки їх подрібненню відносно 2011 року. Так, у 2012 найдинамічніше зросли соціально-економічні протести до 10 (!) осіб (щонайменше 42 порівняно з 22 торік), тоді як виступів до 1000 фактично стало менше (з 45 до 38). І хоч у 2013 кількість великих протестів відновилася до позаторішніх показників, лідерами кількісного наростання й далі були дрібніші протести — цього разу в категорії «від 10 до 100» (їх було зафіксовано 150 порівняно з 73 минулого року). Таким чином, за описаною чисельністю можемо констатувати досить обмежену мобілізацію — ба більше, її спад — по соціально-економічній проблематиці в Києві, де на протести по ній найчастіше виходять тільки професійні активісти або ті, кого вона безпосередньо й гостро зачіпає.

Звісно, з таким станом справ легко пов’язати щороку нижчу поступливість на «соціалку» в Києві. Однак тут не все так просто. Ось і в масштабі України ситуація з чисельністю «соціалки» схожа (хоч і не така гостра) — вона відчутно падає в 2012 і продовжує стагнувати в 2013. Тим не менше, рівень поступок тут суттєво не змінюється, коливаючись у межах тих самих 7-9 %. Тобто варто зважити, що багато в чому така прикра динаміка подрібнення пов’язана з уже зазначеною відсутністю масштабних всеукраїнських протестних кампаній на соціально-економічну тематику після 2011, а не з якимсь репресивним поворотом чи раптовою дезорганізацією протестувальників. Тож успішність протестів не пов’язується просто так із їх чисельністю — вони можуть спокійно отримувати поступки і на дрібнішому рівні.

Водночас не можна не відмітити загальну тенденцію до подрібнення навіть при в цілому задовільних статистичних результатах. Дрібніші протести отримують дрібніші поступки. Та й протестувальники тут можуть сподіватися хіба лиш на тактичну оборону — незначне повернення своїх значно порушених прав. Таким чином, фіксовані в 2013 соціально-економічні поступки — наприклад, у відповідь на дрібні протести проти невиплат зарплат — перебувають геть не тому рівні, що поступки, фіксовані в 2011 — наприклад, під час Податкового Майдану.

Таблиця 5. Чисельність соціально-економічних протестів у Києві по роках

Чисельність\Роки

2011

2012

2013

Всього

До 10 учасників

22

42

30

94

Від 10 до 100 учасників

55

73

150

278

Від 100 до 1000 учасників

45

38

47

130

Від 1000 до 10000 учасників

12

3

3

18

Більше 10000 учасників

0

0

3

3

Невідомо

69

111

71

251

Висновки

Отже, Київ постає досить специфічним регіоном розгортання протестів на соціально-економічну тематику. Це справді регіон-лідер, де зосереджені найбільше протестів як в абсолютному, так і у відносному вимірі. Однак столична «соціалка» точно не лідирує в успішності. Як і всюди, соціально-економічні протести в Києві значно частіше призводять до поступок порівняно з протестами, що не висували соціально-економічних вимог, однак значно частіше, ніж у решті українських регіонів призводили до негативних реакцій — репресій. Така ситуація обумовлюється великою мірою парадоксально значною часткою насильницьких тактик — перш за все серед антизабудовних протестів, що становлять тематичне ядро «соціалки» у столиці. Також деяку роль відіграє здебільшого дрібна пересічна чисельність протестувальників, що говорить про слабку мобілізацію і, як результат, менші можливості тиску на об’єкти протесту. При цьому в перелічених аспектах соціально-економічних протестів прослідковується негативна динаміка. Фактично, можна констатувати зростання насильства й подрібнення соціально-економічних протестів у столиці протягом останніх трьох років.

Все це підтверджує висловлену на початку статті тезу про занехаяність в цілому перспективного поля соціально-економічних протестів у Києві. У цьому контексті наступним логічним кроком має стати розгляд основних діячів цих протестів, аби зрозуміти, хто і як спричинився до такого стану. Це ми і здійснимо в наступній статті з цієї серії.

Джерело

Top