Сізіфів бюджет України

Дар’я Трусова

Дефіцит держбюджету – це як залізодефіцитна анемія в людини: гроші на пігулки летять у прірву, якщо залізо не засвоюється організмом. Конкретніше – не всмоктується кишківником.

Наш уряд промовисто демонструє нерозуміння цього простого природного процесу, дедалі більше обмежуючи соціальні інвестиції у статтях держбюджету на догоду примарній виплаті боргу МВФ та іншим зовнішнім кредиторам. Примарній, бо зменшуючи купівельну спроможність простих українців – за нашою аналогією, геть блокуючи кишківник від всмоктування їжї – можна добитися хіба що летального висліду, а аж ніяк не покращення аналізів.

Як і у випадку з недокрів’ям, у сучасних умовах мати скількись відсотків ВВП держборгу – це норма. Загальноприйнятий світовий (США, Австралія, Японія) показник дефіциту бюджету – до 5%. Це не є критичним для економічного розвитку.

Куди важливішу роль відіграє розподіл акумульованих коштів, тобто напрямки і розмір державних видатків. Минулого року єврокомісар Януш Левандовський навіть запропонував систему жорсткого форматування бюджету, згідно якої до 2020 року 58% бюджету ЄС має виділятись на вкладення у соціальну сферу. Аби уникнути популістських перекручувань, зазначимо: слова “соціальна сфера” аж ніяк не свідчать про жалісливість європейців до “голих-босих”, ні! Цікаво читати рядки конкретизації цієї суми: 15% з неї будуть іти на інновації, 38% – на підтримку раціонального використання ресурсів, 12% – на розвиток нових спеціальностей і створення робочих місць…

Порівняймо із рядками українського держбюджету на 2015 рік. Значно збільшені видатки на обслуговування зовнішнього боргу, репресивних функцій з охорони правопорядку (МВС, СБУ, прокуратура) та оборонної сфери (тут взагалі рекордний злет фінансування, на 62% у порівнянні до минулого року). Прощавай здоров’я, освіта, культура, ЖКГ – в нас іде війна, і ще нам ніяково почуватися боржниками на 1 трлн 185 млрд. гривень!

Про те, що тягар сплати за цю “музику”, яку замовила компанія певних конкретних дядь, лягає на пересічних українців з геть іншими потребами, ми промовчимо.

Промовчимо, що навіть ті, хто щиросердно віддавав останні копійчини на комплектацію бійців так званої АТО, вже охололи, второпавши, кому насправді вигідне підтримуване ними тривання протистояння… Що після зрадницького оточення під Іловайськом та низки інших епізодів добровольці з почуттям розбитої вщент ілюзії патріотизму повертаються – якщо пощастить – до рідних міст продовжувати нормальне життя…

Промовчимо про висновок найавторитетніших світових економістів, що країни навмисне заганяються глобальними фінансовими інституціями у кредитне ярмо для полегшення тиску на місцеву владу з метою зменшення видатків на соціальну сферу місцевої робочої сили, яка вбудована в міжнародний розподіл праці…

Промовчимо про активні спекулятивні операції на валютному ринку, які призвели до девальвації гривні у розмірі 250-300% і відповідно зростання державного боргу, номінованого в іноземній валюті, майже втричі…

Лише Мінфін, який у своїх сповнених оптимізму аналітичних матеріалах закладає на погашення державних боргів 4,8 роки, або повний ідіот заперечуватимуть, що виконання Україною кредитних зобов’язань стає фактично неможливим у довгостроковій перспективі.

То чи не чесніше – по відношенню до власного народу – в односторонньому порядку оголосити державний дефолт, аніж продовжувати брати в інституцій, про мотивацію яких ми не можемо судити достеменно, позики на обслуговування боргу? І при цьому під їхню диктовку ставити населення перед обличчям все нових і нових аспектів політики затягування пасків (наприклад, перекладання податкового тягаря з бізнесу на фізичну особу), які вже розпробували на смак Ірландія, Греція та ще багато інших країн, урядам яких “совість не дозволяє” побачити в дефолті позитив?

Фінансуваня дефіциту за рахунок запозичень – основа нашого бюджету-2015. Також Кабмін будує плани щодо значних надходжень від приватизації держмайна. Та із запланованих минулого року за цією статею 17 млрд гривень вдалося дістати лише 466,9 млн гривень, себто 2,7%. Менш амбітний план 2013 року на 10,9 млрд. гривень був виконаний в обсязі 14% – на 1,5 млрд. гривень. Чи реально “підняти” приватизацією хоч би ці суми цього року? Адже значне зменшення експортного потенціалу як одного з основних джерел надходження фінансових ресурсів у країну, зменшення купівельної спроможності населення та, відповідно, імпорту зумовили зниження ліквідності більшості підприємств до критичного рівня.

Навіть якщо ж відбудеться кваплива широка приватизація під приводом рятування бюджету і переведення підприємств в руки “ефективних власників”, в перспективі, на нашу думку, вона призведе до протилежного – зменшення надходжень від прибуткових підприємств, якими раніше могла розпоряджатись держава, і доведення до банкрутства менш привабливих підприємств з усіма негативними соціальними наслідками в майбутньому.

Натомість урядові варто замислитись над альтернативними напрямками управління бюджетом зі збалансованою структурою видатків та доходів на соціальну та інвестиційну діяльність. Згадаймо, в яку Лету канули $4,8 млрд, виручених державою за 93% акцій нашого металургійного гіганта “Криворіжсталь” у 2005 році від Mittal Steel Germany GmbH. Ну роздали людям по 1000 гривень за кожний вклад по ощадкнижках Ощадбанку СРСР, ну збільшили пенсії та стипендії, ну покрили частково дефіцит бюджету…

Залишаючи за дужками доцільність такої приватизації, вкажемо на наступну проблему: левова частка товарів народного споживання (текстиль, одяг, побутова техніка тощо) припадає на імпортні товари. Отже, основний обсяг коштів, які надійшли в Україну як потенційні інвестиції, через нетривалий час були виведені назад за кордон у вигляді сплати за імпорт – що зміцнило економіки інших країн, але аж ніяк не нашу власну. Використаний метод інтенсифікації темпів соціально-економічного розвитку країни за рахунок збільшення грошової маси прийнятний лише коли розвинені всі сектори економіки, а не в умовах занепаду більшості галузей.

Чи була альтернатива на той час?

Так: розподіл отриманих коштів на принципах прибутковості. Наприклад, кожна область України могла б отримати близько 1 млрд. гривень виручених коштів у вигляді цільового фінансування – у вигляді кредитів або компенсації кредитних відсотків – у залежності від спеціалізації регіону: металургія у випадку Донецької області чи сільське господарство на Вінниччині. Приміром, кожен регіон міг би побудувати 40 нових елеваторів потужністю близько 2,0 млн т зерна. Або можна було б висадити в кожній області 2177 га інтенсивних садів (за цінами 2014 року), що дало б роботу 1100-1300 громадянам , дозволило б уникнути імпорту фруктів з закордону і наростити експорт сокових концентратів.

В кожному з цих прикладів населення (інженери, будівельники, селяни тощо) також отримало б гроші від продажу “Криворіжсталі”, тільки в іншому вигляді, як заробітну платню. А в результаті залишилися б конкурентоспроможні виробничі потужності, які забезпечували б не тільки задоволення потреб внутрішнього споживання, а й дозволило б вийти також і на світовий ринок. Але головне – за рахунок покращення платіжного балансу ми могли б зменшити боргове навантаження на країну і уникнути нових запозичень.

Для формування не бюджету проїдання, а бюджету розвитку необхідно, в першу чергу, чітко розуміти наші конкурентні переваги в міжнародному розподілі праці та зміцнювати їх, розробивши комплексні програми розвитку галузей харчової промисловості, сільського господарства і металургії. Слід перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій та інвестиційних позик суб’єктам господарювання. При цьому замість вкладати гроші не в посилення правоохоронних відомств, варто просто посилити відповідальність суб’єктів господарювання та їхніх керівників за дотримання вимог податкового законодавства, зокрема особисту майнову та кримінальну.

Неодмінно треба також розпочати дієву програму розвитку залишків конкурентоздатних наукоємних секторів економіки та удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення.

Над усе слід запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Було б добре визначити статті видатків бюджету (такі як медична допомога ВІЛ-інфікованим чи хворим на цукровий діабет, виплати малозабезпеченим сім’ям тощо), які мають бути сталими у відсотковому значенні і захищеними на конституційному рівні.

Тоді зможемо більш ефективно використовувати отримані кредити, зробити так щоб відносно “дешеві” запозичені гроші працювали на економіку країни, а не покривали постійно зростаючий державний борг.

Для реалізації усіх цих кроків творцям бюджету моє бути притаманним державницьке мислення, а не панікерство обслуговуючого персоналу, що боїться втратити ласку пана і тому погоджується на вимоги МВФ скоротити запозичення на внутрішньому ринку і переорієнтуватися на зовнішні борги. Забезпечення виплат тільки за відсотками по держборгу цього року (93 млрд гривень) становить сукупний бюджет Міносвіти (49,3 млрд гривень) та Міністерства охорони здоров’я (43,6 млрд гривен), що свідчить про повну втрату урядом України фінансової незалежності, яка б не дозволила поставити обслуговування МВФ у першочерговість перед власним соціально-економічним розвитком.

Тож, добродії, латаймо “кишківник” – а, тоді, дивись, й проблеми з “гемоглобіном” щезнуть. А разом з ними і сізіфове прокляття ніколи не зменшуваних боргів, скільки б сум ми не накочували на свою кредитну гору.  До речі, згадаймо, що давньогрецького персонажа, за Гомером, було покарано саме за хитрість і користолюбство – саме ті якості, які,при беззаперечних інших чеснотах, вже котре тисячоліття заважають українцям жити у державі своєї мрії.

*Читайте докладніше на цю тему статтю Олександра Одосія “Взаємозвязок бюджетної та боргової політики України”.  http://commons.com.ua/byudzhet-ta-borgova-politika-ukrayiny/

Оригінал публікації

інфографіка_кусочки 1інфографіка_кусочки 2інфографіка_кусочки 3інфографіка_кусочки 4інфографіка_кусочки 5

Top