Ринок праці: регулювання vs гнучкість

Вікторія Мулявка, Андрій Гладун

Статтю підготовлено в рамках роботи економічного відділу Центру соціальних і трудовихдосліджень

Одним із поширених методів жорсткої економії, поряд з урізанням субсидій, скороченням кількості державних службовців, підвищенням адресності соціальної допомоги, є державна політика збільшення (підвищення) гнучкості ринку праці, спрямована на стимулювання конкурентоспроможності бізнесу. За даними дослідження Міжнародної організації праці (ILO), трудові реформи, що передбачають застосування таких механізмів, як спрощення правил звільнення, послаблення ролі працівників у визначенні змісту трудового договору, перегляд мінімальних заробітних плат і обмеження їх орієнтації на життєві стандарти, було повністю або частково імплементовано у 89 країнах світу за 2012-2015 роки (Ortiz 2015).

Як показують результати дослідження ILO, елементи такої трудової політики властиві як країнам з розвиненою економікою, так і менш розвиненим суспільствам Східної Європи, Центральної Азії, Близького Сходу, Північної Африки, Латинської Америки та Карибських островів (Ortiz 2015). Додатковим легітимуючим чинником на користь дерегуляції у країнах, що розвиваються, є надмірна бюрократизація ринку праці (World Bank 2005). Це створює простір для спекуляцій щодо необхідного розширення повноважень роботодавців і обмеження впливу на визначення умов праці працівниками та профспілками як методу детінізації та підвищення ефективності економіки, замість вдосконалення існуючої системи державних гарантій. Хоча, згідно з даними Світового банку, більше 100 країн світу ратифікували конвенцію ILO щодо рівня мінімальної заробітної плати, а багато інших встановили мінімальний рівень заробітної плати навіть без ратифікації конвенції, серед економістів немає єдиної думки стосовно доцільності фінансового захисту працівників (World Bank 2013).

Одним з аргументів прихильників дерегуляції є обмеження регуляторними механізмами росту зайнятості, що перешкоджає створенню нових робочих місць та знижує рівень продуктивності праці (Rodgers 2007). Мінімальна заробітна плата вважається перешкодою до збільшення продуктивності праці, а її підвищення – причиною зниження рівня зайнятості, оскільки зростання цін на ринку праці призводить до надлишку пропозиції відносно попиту, що виливається у підвищення рівня безробіття (Ehrenberg 1994). Таким чином ринок праці прирівнюється до будь-якого іншого ринку, однак, дані закономірності матимуть місце лише в умовах повної інформації, досконалої конкуренції та відсутності трансакційних витрат (процедура пошуку працівників і найму не нестиме затрат ні для працівника, ні для роботодавця). Дані умови в реальності не існують, ринок праці є вкоріненим в соціальні структури, і можливості для найму значною мірою залежать від позиції працівників і роботодавців у соціальних мережах (Granovetter 1974). Натомість, згідно з альтернативним поглядом на ринок праці, занизька мінімальна заробітна плата (або її відсутність) формують ситуацію, подібну до монопсонії, за якої роботодавці мають набагато більше влади на ринку праці у порівнянні з працівниками (Nielsen 2013), що, за відсутності потужного профспілкового руху, створює умови для надмірної експлуатації.

Результати міжнародних досліджень умов праці також не дають однозначної відповіді, чи доцільно збільшувати гнучкість ринку праці. Емпіричні дані показують, що теоретичні роздуми про загрози регулятивних механізмів не мають переконливого статистичного обґрунтування. Згідно з дослідженнями, зв’язок між наявністю мінімальної заробітної плати та рівнем безробіття є незначущим (Baccaro and Rei 2005). У свою чергу, низка досліджень наслідків підвищення заробітної плати для рівня безробіття показують відсутність статистично значущого зв’язку або невеликі відхилення в обидва боки. Крім того, результати варіюються в залежності від суспільства в країнах з розвиненою економікою, і в суспільствах, що розвиваються (World Bank 2013). Дані Євростату для європейських країн так само не вказують на чітку закономірність між рівнем мінімальної заробітної плати чи її відсутністю і рівнем безробіття (див. рис.1). Ми не стверджуємо, що така закономірність відсутня загалом, але, за умови, якщо вона має місце, вона є складнішою, ніж стверджує неокласична економічна теорія.

D1

Рис. 1. Зв’язок між рівнем мінімальної з/п та рівнем безробіття в 28 європейських країнах. Середні значення 2005-2009. 0 – відсутня мінімальна зарплата. R2=0,05.

Джерело: [власні розрахунки на основі даних Eurostat]

Згідно з дослідженням Світового Банку, чіткий негативний зв’язок між рівнем зайнятості та рівнем мінімальної заробітної плати простежується, лише коли вона доходить до певної точки (edge of the plateau), яка є індивідуальною для кожного окремого суспільства й залежить від його соціально-економічних особливостей (World Bank 2013). У даному випадку неможливо виробити універсальний механізм, оскільки коливання безробіття варіюється в різних секторах економіки і залежить від великої кількості чинників. Окрім рівня заробітної плати, це й можливість перенесення виробництва закордон чи заміщення працівників за рахунок автоматизації, а також наявність ефективних механізмів контролю за дотриманням правил роботодавцями, обсяги тіньової економіки та кількість зайнятих прекарною працею, тощо. Хоча висновки досліджень є доволі неоднозначними, той факт, що підвищення заробітної плати має негативний макроекономічний ефект лише за умови досягнення певної точки, є важливим аргументом на користь доцільності використання такої політики на противагу підвищенню гнучкості ринку праці та розширенню важелів впливу роботодавців. Як показує низка інших досліджень, законодавство захисту працівників та підвищення мінімальної заробітної плати мають і низку позитивних ефектів: скорочення нерівності за рівнем заробітної плати та її підвищення для неформального сектору економіки за ланцюжковим ефектом, підвищення тривалості зайнятості та стимулювання інвестицій у людський капітал (World Bank 2013).

Так само немає прямого зв’язку між розміром мінімальної заробітної платні і темпами росту економіки європейських країн (рис.2).

D2

Рис.2. Зв’язок між рівнем мінімальної з/п та темпами росту ВВП в 32 європейських країнах. Середні значення 2005-2009. 0 – відсутня мінімальна зарплата. R2=0,02.

Джерело: [власні розрахунки на основі даних Eurostat]

Аналіз макроекономічного впливу рівня мінімально заробітної плати мав би враховувати різноманіття інституційних моделей. Без цього оцінка впливу регулювання ринку праці загалом і рівня мінімальної заробітної плати зокрема буде заснована на хибних припущеннях. Так, ліберальні ринкові економіки, такі як США, Британія чи Австралія мають менший вплив профспілок, менше гарантій для працівників і більш гнучкі форми зайнятості у порівнянні з європейськими координованими ринковими економіками, такими як Німеччина чи Скандинавські країни (Hall and Soskice 2000). Більше регулювання ринку праці шляхом підвищення рівня захищеності працівників сприяє збільшенню тривалості зайнятості, що має позитивний вплив на продуктивність праці. Це відбувається через збільшення інвестицій у навчання працівників, що сприяє розвитку інновацій і підвищенню продуктивності за рахунок покращення професійних навичок (Rodgers 2007) Окрім того, гарантії довгострокової зайнятості дозволяють збільшити спеціалізацію в освіті, що зменшує витрати роботодавців на навчання працівників (Hall and Soskice 2000). Таким чином, якщо гарантії захищеності працівників вписані в інституційну модель економіки, це може призвести до позитивних наслідків, або, принаймні, знівелювати прямі втрати.

ншим важливим аргументом тих,  хто відстоює необхідність підвищення зарплат є те, що їх підвищення тягне за собою зростання цін внаслідок збільшення витрат роботодавців, що не допомагає вирішити проблему бідності (Messmore 2011). Конкуренція великої кількості сильних профспілок в секторах економіки, де виробники можуть перенести витрати на кінцевого споживача, дійсно може мати інфляційні наслідки. Тим не менш, конфедерації профспілок свідомі цього ефекту, тому, наприклад, у Скандинавських країнах була встановлена верхня межа заробітної платні, визначена спільно державою, виробниками та профспілками (Iversen 1996). Однак ця ситуація навряд чи стосується країн, що розвиваються, де профспілки найчастіше слабкі і не мають впливу на розмір заробітних плат на рівні секторів економіки. Натомість, підвищення мінімальної зарплатні може призвести й до позитивних макроекономічних наслідків: оскільки робітники мають меншу маржинальну схильність до заощадження, підвищення заробітної платні має позитивний ефект на сукупний попит.

Ще одним аргументом прихильників дерегуляції є думка, що підвищення мінімальної заробітної плати є неефективним у країнах, що розвиваються. Це пов’язано з тим, що, на відміну від суспільств з розвиненою економікою, домінуюча частка найбіднішого населення цих суспільств не задіяна в секторі офіційної зайнятості через великий неформальний сектор та низьку межу бідності, тому підвищення рівня мінімальної заробітної плати не покращує їхньої економічної ситуації. Більше того, за моделлю Харісса-Тодаро, така трудова політика штовхає більшу кількість безробітних у неформальний сектор, знижуючи при цьому рівень неофіційної заробітної плати (Lusting 1996). Подальші емпіричні дослідження, однак, не дали підтвердження цій теоретичній моделі, показавши, що наслідки можуть залежати від рівня еластичності ринку праці і в деяких випадках сприяти підвищенню заробітної плати і в неформальному секторі (Williamson 1989). Альтернативна точка зору полягає в тому, що мінімальна зарплатня є більш суттєвою часткою доходу бідного населення в країнах, що розвиваються, ніж у країнах з розвиненою економікою, де найбідніші категорії населення переважно є безробітними, на соціальних виплатах або на пенсії. Тому, враховуючи, що в менш розвинених країнах рівень мінімальної заробітної плати є близьким до межі бідності, її підвищення сприяє покращенню економічної ситуації бідних. Також, помилкою більшості досліджень, що доводять негативний вплив мінімальної заробітної платні на рівень бідності, є зосередженість на жителях міст, тоді як більшу частку найбідніших у країнах, що розвиваються, складають жителі сільської місцевості (Lusting 1996).

Як показує статистичний аналіз 22 країн, що розвиваються, рівень заробітної плати та рівень бідності є обернено пропорційними: зростання мінімальної заробітної плати супроводжується зниженням кількості бідних. Подібний результат відтворюється за використання різних індикаторів бідності (кількості бідних і дефіциту доходу), для різних меж бідності (високої та низької) і категорій населення (міське та сільське). Однак цей ефект може бути нетривалим і сприяти підвищенню рівня бідності в довгостроковій перспективі за умови, якщо підвищення мінімальної заробітної плати дійсно негативно впливає на економічне зростання (Lusting 1996).

Хоча емпіричні дані не дають підстав для однозначних висновків щодо впливу різних механізмів трудової політики на макроекономічні показники, аналіз попередніх досліджень наштовхує на думку, що вибір як на користь регулювання, так і на користь підвищення гнучкості ринку праці є ризикованим. Однак ці ризики у двох випадках мають принципово різний характер. Якщо у випадку покращення законодавства щодо захисту працівників основний тягар падає на роботодавців, то підвищення гнучкості ринку праці, навпаки, обмежує права працівників, створюючи максимально зручні умови для їх надмірної експлуатації. Окрім того, у порівнянні з адресною соціальною допомогою, на якій найчастіше наголошують прихильники дерегуляції, фінансовий захист дає можливість працівникам мати власне джерело доходу, на противагу стигматизації та маргіналізації.

Оригінал публікації

Джерела:

  1. ORTIZ, Isabel, et al. The Decade of Adjustment: A Review of Austerity Trends 2010-2020 in 187 Countries, 2015.
  2. World Bank (2005). World Development Report, 2006. World Bank, Washington, DC.
  3. RODGERS, Gerry. Labour market flexibility and decent work. UN-DESA Working Paper, 2007, 47.
  4. World Bank (2013). World Development Report, 2013. World Bank, Washington, DC.
  5. Ehrenberg, R. and Smith, R. Modern labor economics: theory and public policy, HarperCollins, 1994, 5th ed.
  6. Fields, Gary S. (1994). The Unemployment Effects of Minimum Wages. International Journal of Manpower 15 (2): 74–81
  7. Nielsen R. The Advantage of Minimum Wage, 2012. http://whistlinginthewind.org/2012/07/27/the-advantage-of-the-minimum-wage/
  8. Baccaro, L., and D. Rei (2005). Institutional determinants of unemployment in OECD countries: A time series cross-section analysis (1960-98). Discussion paper 160, International Institute for Labour Studies, Geneva.
  9. Auer, Peter, Janine Berg, and Ibrahim Coulibaly (2004). Is a stable workforce good for the economy? Insights into the tenureproductivity-employment relationship. Employment strategy paper no. 2004-15, International Labour Offi ce, Geneva.
  10. Messmore, Ryan. Increasing the Mandated Minimum Wage: Who Pays the Price. Heritage.org. Retrieved October 5, 2011 http://www.heritage.org/research/reports/1998/03/increasing-the-minimum-wage
  11. CHAI, Dominic, et al. The impact of foreign corporate ownership on downsizing and labour cost. Centre for Business Reasearch, University of Cambridge, 2010.
  12. Hall P., Soskice D. (ed.) Varieties of Capitalism: the Institutional Foundations of Comparative Advantage, Oxford Univ. Press 2000.
  13. Iversen, Power, flexibility, and the breakdown of centralized wage bargaining: Denmark and Sweden in comparative perspective. Comparative Politics (1996)
  14. Granovetter M. Getting A Job: A Study of Contacts and Careers. — Harvard University, 1974
  15. LUSTIG, Nora, et al. Minimum wages and poverty in developing countries: some empirical evidence. Brookings Institution, 1996.
  16. Williamson, Jeffrey G. (1989). Migration and Urbanization. In The Handbook of Development Economics, vol. 1, edited by H. Chenery and T. N. Srinivasan. North Holland, Amsterdam.
Top