Хто захистить жінок?

Дарина Коркач

Звістка про можливу законодавчу заборону абортів неабияк засмутила більшість моїх знайомих. І не тільки молодих дівчат, а й поважних сімейних матерів. Серед стурбованих цими новинами були й люблячі чоловіки, які турбуються про здоров’я своїх коханих та усвідомлюють негативні наслідки нелегальних абортів. Про це говорили і відповідальні батьки, які намагаються забезпечити власних дітей хоча б усім необхідним, бо ж на розкошування грошей не вистачає навіть для сімей з однією дитиною.

Попри відчутну напругу з приводу можливої заборони абортів на нещодавню акцію протесту проти прийняття цього сексистського законопроекту прийшло близько 20 осіб. Активістки незалежної відкритої ініціатива «Феміністична Офензива» у день розгляду законопроекту вийшли на протест перед профільним комітетом ВРУ з питань правової політики. З огляду на низьку мобілізацію можна припустити, що за сумною традицією молоді незаангажовані дівчата вирішили покластися на власні сили у вирішенні проблем: у разі чого завжди можна вдатися до самостійного аборту за народними методами. Навіть тоді, коли держава обмежує права громадян та громадянок, грубо втручаючись у репродуктивну сферу, більшість воліють мовчати, аніж активно боротися за свої права.

Згідно з даними моніторингу протестних подій Центру соціальних і трудових досліджень протягом 2010 та 2011 років частка протестів, які піднімали тематику жіночих прав, була менше 1%, до того ж більше третини таких акцій становили консервативні виступи (в тому числі релігійних та правих організацій) на підтримку «сімейних цінностей» та проти абортів і прав ЛГБТ (лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерних людей). І хоча частка ліберальних акцій на захист прав жінок становила відносну більшість, і коливалася від 57% до 70% залежно від протестного року, у більшості з таких акцій відзначилися FEMEN своїми епатажними акціями-одноденками.

Тематика їхніх акцій досить віддалено стосується проблем пересічних жінок, бо ж активістки FEMEN під час акцій не озвучують політичні чи соціальні вимоги. Крім того, акції проти проституції та секс-туризму не знімають з жінок тягар домашньої праці та не вирішують проблему дискримінаційних практик на робочому місці, коли за виконання однакової роботи жінка, зазвичай, отримує на третину менше, ніж чоловік. Що вже казати про наявність «скляної стелі», коли традиційно жінкам недоступні високі посади. Попри те, що серед населення України жінки складають 54%, у Верховній Раді, яка начебто є представницьким органом, жінок усього 8%. Навіть там, де мова йде про суто «жіночі» професії, як-от учителювання, дискримінацію за статевою ознакою важко не помітити. У школах викладачі-чоловіки – надзвичайна рідкість, 99% вчителів початкових класів – жінки, коли ж йдеться про головні органи освітньої галузі, то, серед керівних посад Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України жодної жінки, а серед членів колегії МОНМС з 40 членів аж 4 жінки.

Загальновідомо, що бідність та суспільна нерівність особливо відчутно позначається на суспільному становищі жінок. В Україні від неоліберальних кроків чинного уряду в рамках політики «оптимізації», яка на практиці означає закриття шкіл, дитсадків, лікарень та поліклінік, страждають переважно жінки. Як забезпечити повноцінний дитячий розвиток, якщо почасти у сільській місцевості садків взагалі немає? Як дати дитині хоч якусь освіту, якщо навчання у школі – це постійні побори з боку адміністрації шкіл? Як можна лицемірно вдаватися до риторики «здоров’я нації» у той час, як згідно з медичною реформою у сільській місцевості сімейний лікар розрахований на 1200 осіб, а у міській – на 1500? Додайте сюди підвищення пенсійного віку для жінок і ви зрозумієте драматичність становища пересічної жінки.

Моя бабуся, глибоко віруюча людина, яка вмиває мене святою водою, коли я захворію, почувши звістку про антиабортні законодавчі ініціативи, сказала: «Мертимуть люди», і додала банальність, яка не перестає бути актуальною: «Хай краще турбувалися б про живих жінок». Але де були релігійні організації та праворадикальні групи, коли громадяни масово виходили на вулиці протестуючи проти прийняття Трудового кодексу, який фіксує нестабільний робочий день та понаднормові години? Що робили поборники здорової нації, коли мова йшла про запровадження медичної реформи? Бандитськими групами нападали на активістів ЛГБТ-руху та плюндрували експонати виставки, присвяченої повсякденному життю ЛГБТ-сімей? Іронічно кажучи, акції право радикальних організацій як ніщо інше вирішують питання занепаду соціальної сфери – причини, за якою жінки не народжують навіть тоді, коли дуже хочуть.

Закон про заборону абортів навряд чи приймуть. Принаймні, не цього року. Така ризикована, неоднозначна ініціатива жодному з політичних гравців перед виборами не додасть переваги. Свою роль зіграла і акція протесту, організована ініціативою «Феміністична Офензива» під стінами Комітету з питань правової політики, яка, принаймні, додала медійного розголосу небезпекам законопроекту. Своє невдоволення законопроектом висловили й численні громадські організації, обмежившись, правда, написанням петицій. До того ж 24 травня профільний комітет ВР України не виніс свого рішення щодо цієї законодавчої ініціативи, фактично погодившись з негативними оцінками громадськості, що серйозно послабило позиції зачинателів процесу.

Але вся ця епопея навколо депутатської ініціативи показує, що численні жіночі організації, рахунок яких ведеться тисячами, не здатні мобілізувати жінок на захист гострих точкових питань на кшталт заборони абортів. Що вже казати про жіночу боротьбу за покращення соціальних стандартів, як-от зведення нових садочків, доступність освіти для дітей та оплату домашньої праці на гідних умовах. Все це лишається такою собі феміністичною мрією, з дуже повільним поступом вперед. Пришвидшити рух може мережа ініціатив та громадських організацій, які б виражали свій, жіночий голос у боротьбі з актуальними неоліберальними реформами. І створення таких організацій – справа майбутнього.

Post a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top