Чи назріває новий Майдан?

11 вересня на прес-конференції в інформаційній агенції УНІАН соціологи Центру соціальних і трудових досліджень представили результати моніторингу протестів, репресій та поступок за серпень 2014 року, який здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Національного фонду підтримки демократії.

Підсумок: Останній місяць вирізнявся дуже високою протестною активністю в Україні, яка, однак, носила переважно характер патріотичної мобілізації. Ця мобілізація цілком безпечна для влади, адже відсуває на другий план конкретні вимоги Майдану (щодо люстрації, боротьби з корупцією та захисту громадянських свобод), а також і соціально-економічні проблеми, які загострюються політикою уряду. Це ще не означає, що соціальні питання та питання конкретних політичних реформ не можуть бути поставлені на порядок денний у близькому майбутньому масовою протестною хвилею, однак це навряд може статися поки не спаде патріотична мобілізація і увага не перемикнеться з зовнішнього ворога на внутрішні українські проблеми. Водночас фіксується надзвичайно високий рівень радикальних протестів, а рівень репресій перевищує домайданівські показники за правління Януковича (навіть якщо не враховувати бойові дії на Донбасі).

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Кількість та чисельність протестів

Через півроку після повалення Януковича протестна активність в Україні хоча й спала, але все ще залишається на дуже високому рівні. За серпень – місяць традиційних відпусток – зафіксовано щонайменше 690 протестних подій (у цю кількість не включені події в рамках бойових дій на Донбасі). Для порівняння: у серпні 2012 і 2013 років було зафіксовано більш ніж вдвічі менше протестних подій (271 і 297), а в серпні 2010 і 2011 років – у 3-4 рази менше (154 і 195). Напередодні Майдану, у жовтні 2013 року, було зафіксовано тільки 423 протестні події.

Кількість протестних подій у серпні перевищує середньомісячний показник за «домайданівський» період 2013 року (з 1 січня по 20 листопада) у 1,5-3 рази в усіх регіонах України, крім Донецької і Луганської областей, а також анексованої АР Крим. При цьому найбільше (більше ніж утричі) абсолютна кількість протестних подій зросла в трьох східних областях – Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій. Однак, навіть на Донбасі та в Криму було зафіксовано фактичну ту саму кількість протестів, що повідомлялася в середньому щомісяця до початку Майдану в 2013 році – щонайменше 30 та 12 подій відповідно. Серед населених пунктів України найбільша кількість протестів у серпні, як і завжди, була зафіксована в Києві (85 подій), однак на другому та третьому місцях – Одеса (51) та Харків (35), відповідно.

При цьому і чисельність протестів у серпні була лише незначною мірою меншою, ніж у середньому за «домайданівський» період 2013 року. 20% протестів з повідомленою кількістю учасників зібрали понад 100 протестувальників, у той час, як аналогічний показник для 2013 року до Майдану склав 24%.

Тематика протестів

Однак, тематика протестних виступів у серпні була дуже нехарактерна для української протестної активності. Не зважаючи на очікування, що погіршення соціально-економічної ситуації викличе масові протести та чи не соціальні бунти, поки що лише 22% протестних подій у серпні піднімали ті чи інші соціально-економічні питання. Для порівняння у 2013 році до початку Майдану соціально-економічні питання піднімалися під час абсолютно більшості (56%) протестів. Навіть у абсолютних показниках кількість соціально-економічних протестів у серпні (155) виявилася суттєво меншою, ніж середній показник за «домайданівський період» (180). Зокрема, питання комунальних послуг, у тому числі підвищення тарифів, піднімалися тільки під час лише 22 протестів у серпні. При цьому у майже такій самій кількості протестів (20) люди вимагали вирішити соціальні проблеми збройних сил та їх недостатнього забезпечення.

Натомість найпопулярнішими тематиками протестів у серпні були питання ідеологічного характеру (54%): виступи «за єдину Україну», проти Росії та російської інтервенції, спричинені значним сплеском патріотичної мобілізації. Характерно, що ідеологічні протести переважали в усіх регіонах, крім м. Києва, де активніше велася політична боротьба. Політичні питання піднімалися під час 35% протестів, при цьому найпопулярніше політичне питання люстрації висувалося під час тільки 69, тобто 10%, від усіх протестних подій серпня, насамперед, у Києві та Одесі. Питання громадянських прав піднімалися не частіше, ніж минулого року, а саме у 25% протестних подій.

Загалом ті питання, які можна було б назвати вимогами Майдану, серед найпопулярніших: люстрація (69 протестних подій), боротьба з корупцією (62) та захист громадянських свобод (31) значно рідше висувалися під час протестів, ніж патріотичні теми.

Водночас протестів проти мобілізації було зафіксовано лише 46, переважно у західних та центральних областях, а також у м. Києві. А протестів з виразно антивоєнними вимогами (тобто за припинення військових дій та перехід до перемовин) було зафіксовано ще менше – лише 14 і вони були зафіксовані якраз переважно у східних та південних областях.

На Донбасі у населених пунктах, контрольованих українською владою, фіксувалися переважно демонстрації патріотизму, як і в інших регіонах, однак майже завжди невеликими групами людей, не більше 200 чоловік. Лише в Маріуполі чисельність проукраїнських протестів перевищувала 1000 осіб у дні, коли місто було під загрозою штурму. У населених пунктах контрольованих сепаратистами було зафіксовано лише 3 невеликі протестні події проти «народних республік», а саме: в Алчевську, Макіївці та Луганську, де, наприклад, 8 серпня місцеві мешканці прийшли до зайнятої обласної адміністрації з вимогами припинити стрільбу на вулицях та відновити постачання води та електроенергії. Точно так само були зафіксовані лише поодинокі мирні виступи на підтримку сепаратистів, як наприклад, православна хода 3 серпня у Донецьку на підтримку ДНР.

У Криму ж повідомлялося лише про поодинокі протестні виступи проти російської влади та з критикою анексії і, що характерно, як дії окремих осіб, а не у формі колективних протестів. Як-от одиночні пікети або вивішування українських прапорів на 23 серпня. Інші протести в Криму демонстрували лояльність російській владі або ж були локально спрямовані проти соціально-економічних проблем.

Насильство та репресії

Навіть не враховуючи бойові дії в Донецькій та Луганській областях, частка конфронтаційних та насильницьких дій під час протестів є теж незвичайно високою і перевищує аналогічні показники навіть за період Майдану. Зокрема, серед усіх протестів серпня 15% були насильницькими, а ще 40% – мирними, але конфронтаційними. Найпопулярніші форми протесту такого роду були спрямовані не на людей, а на символи – у вигляді нападів на радянські пам’ятники або патріотичних графіті. Однак, навіть якщо виключити з розрахунків подібний символічний радикалізм, рівень конфронтації та насильства залишається все одно дуже високим – 14% насильства і 26% конфронтаційних акцій – і все одно перевищує рівень радикалізму навіть під час Майдану (13% і 23% відповідно). Найбільше несимволічних насильницьких дій було зафіксовано у південних областях (зокрема, спроби підпалів та інші напади на Приватбанк та військкомати), а також у Києві (під час розгону наметового містечка на Майдані Незалежності).

При цьому рівень репресій проти протестів у серпні, хоча й зменшився порівняно з Майданом, однак перевищував показник репресій за правління Януковича до початку Майдану. Якщо у 2013 році до кінця листопада на 100 протестів припадало 18 негативних реакцій, то в серпні 2014 року – 22 репресії на 100 протестів. Найбільша їх кількість зафіксована якраз у південних та східних областях (не включаючи Донбас) і спрямовувалася на прихильників Антимайдану та «народних республік». При цьому в Криму зафіксований незвичайно високий показник репресій проти інших форм суспільно-політичної діяльності (25 подій), насамперед, спрямованих проти кримськотатарського руху, проукраїнських активістів та власності українських олігархів.

Повністю з результатами дослідження, методикою та класифікацією подій можна ознайомитися в звіті «Результати моніторингу протестів, репресій та поступок за серпень 2014 року» .

ДОВІДКОВО:

Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться з жовтня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа.

Метою даного проекту, що здійснюється Центром соціальних і трудових досліджень у партнерстві з Центром дослідження суспільства та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Національного фонду підтримки демократії, є об`єктивне вивчення протестної активності та суспільних рухів в Україні і доведення до відома широкої громадськості цієї інформації з метою захисту права на мирні зібрання та привернення уваги до низових соціально-економічних протестних ініціатив.

Центр соціальних і трудових досліджень – створений у 2014 році незалежний некомерційний центр з аналізу соціально-економічних проблем, колективних протестів, трудових відносин і конфліктів.

Контактна особа: Володимир Іщенко (097-396-4499)

info@cslr.org.ua

Post a Reply

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top
%d блогерам подобається це: